Як допомогти першокласнику?

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому першокласникам не ставлять оцінки?

Перший рік навчання - період адаптації школяра до нового кола спілкування, до нового укладу життя, до збільшення фізичного та емоційного навантаження. Щоб у дитини не сформувався комплекс неповноцінності через низку невдач, протягом першого року навчання старанність першокласників і їх успішність оцінюється виключно у словесній формі без застосування 12-бальної системи.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другий половині потрібно більше часу. Від чого залежить тривалість адаптації? Перш за все, від того, чи була дитина психологічно готова до школи, а також від її стану здоров’я та рівня розвитку. Батькам першокласників слід розуміти, що адаптація до школи - це процес багатоплановий, тобто в ньому задіяно як фізіологічні явища, так і соціально-психологічні. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 5-6 річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Як зрозуміти, що дитина успішно адаптувалася?

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання

Інтерес до навчання може з’явитися у дитини лише тоді, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов’язку, відповідальності тощо.

Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Якщо одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?»

тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

Ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що робити, коли дитина не хоче читати, щоб у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

о Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

о Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв,, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

о Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої враження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

о Не слід забувати, що дітям читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

о Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п’ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.

Найтиповіші причини зниження інтересу у дітей до навчання:

• завищені вимоги батьків;

• неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім’ї та школі;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини.

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

Слід пам’ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути ще виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко.

На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені «9» поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога.

Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім’ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров’я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.

По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо:

• дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;

• невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

• незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній такого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов’язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, виконати їх буде просто неможливо. А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

Обов’язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

Школа — Ваш вірний союзник і помічник. Звертайтеся до педаго­гів, вони завжди відгукнуться на Ваші прохання і допоможуть у ви­хованні дитини.


ЯК УНИКНУТИ «ДОМАШНІХ БАТАЛІЙ», АБО ДИСЦИПЛІНА БЕЗ КОНФЛІКТІВ

Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її по­ведінку. «Хочу» і «Не можна», «Не хочу» і «Треба» — ось джерело конфлікту, який у деяких сім’ях переростає в силову боротьбу, справ­жні «домашні баталії».

«Не мудруй, слухай, що тобі кажуть!», «Буде так, як я сказав!», «Якщо ти.., то я...» — чуємо ми від дорослих.

«Відчепися!», «Все одно буду!», «Ти погана, я тебе не люблю!» — чуємо з іншого боку у відповідь.

Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишати без уваги негативну поведінку ми не можемо: вседозволеність — не краща альтернатива авторитарному стилю виховання.

Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею «по один бік барикад», не доводячи справу до конфронтації?

Cподіваємося, що міркування й поради, які ми запропонуємо, до­поможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й ва­шою дитиною. Перш ніж «взятися за дисципліну», спробуйте відповісти на на­ступні запитання.

1. Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини? Мож­ливо, ви ставите перед нею явно недосяжну мету. Проконсультуйтеся з психологом, він допоможе з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини визначити, які вимоги можна вважати реальни­ми, а які вам краще відкласти на рік чи два.

2. Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями «головноко­мандувача»? Проголошуючи свої «треба» й «не можна», чи не за­буваєте ви про права дитини на своє особисте «хочу»? Спробуйте впродовж трьох хвилин пригадати хоча б 5 питань, із яких ваша дити­на зазвичай сама приймає рішення і вас це не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися — життя вашої дитини занадто регламенто­ване й рано чи пізно виникне «бунт на кораблі».

Складіть перелік ваших вимог до дитини. Поставте їх за ступенем важливості (перше — найважливіше, останнє — най­менш важливе)... І поділіть їх на три групи. Група А — ваші жор­сткі вимоги (обов’язкові для виконання), група Б — ваші побажан­ня (можливі варіанти), група В — ваші мрії. Спробуйте так до них і ставитися.

Залишіть за дитиною право вибору в межах деяких ситуацій. Дай­те їй право грати активну роль у тому, що стосується її особисто. На помилках вчаться. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними на­слідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона дорос­лішатиме й ставатиме відповідальною. Тепер перейдімо до порад.

1. Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з по­вагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини.

• Виявляючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особис­тості дитини. Не торкайтеся особистості, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко».

• Не критикуйте почуття дитини.Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу ж перестане злитися, заздрити, ревнувати, злорадіти. Почуття людини — це частина її «Я», рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці на адресу особистості ди­тини.

Водночас дорослий може й повинен вчити дитину вміння виража­ти свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина має відповіда­ти за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними.

• Умійте вислухати дитину.Дайте «обвинуваченому» слово! Не позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. «Роби те, що я кажу, твоя думка мене не цікавить» — не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Само по собі відчуття, що тебе почули й зрозуміли, знімає напруження. Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?

• Вимагаючи «капітуляції», запропонуйте «почесні» умови.На­полягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість «зберегти обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть можли­вість із честю вийти зі складного становища — це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору.

• Не жартуйте з вогнем. Іронія та жарти на адресу дитини часто провокують з її боку упертість або агресію. Вона не завжди може від­повісти вам тим самим і захищає своє «Я» доступними їй засобами.

• Зачіпають почуття особистої гідності й напружують атмос­феру:

— порівняння з іншими на користь інших;

— похвала на адресу інших на тлі невдач і труднощів у дитини;

— команди, накази, категоричні вказівки («Твої почуття, думки, бажання мене не цікавлять»); погрози (дитина чує: «Я дужчий, і буде так, як я сказав»);

— слова «ти завжди...», «ти ніколи...» (узагальнюють оцінку яко­гось негативного явища до масштабів оцінки особистості дитини);

— слова на зразок «це ж елементарно» (означають, що дитина не може впоратися з тим, з чим легко справляється будь-хто);

— невтішні пророцтва на майбутнє (крім того, що вони мають вплив навіювання, вони начебто кажуть: «Ну що хорошого можна че­кати від тебе, такого поганого!»)

2. Вимагаючи відповідної поведінки, починайте не з моментів, що вас розділяють, а з того, в чому ви одностайні. Спочатку кажіть дитині «так», і лише потім «але».

• Найкраще, якщо ви одностайні в тому, що ваша дитина зага­лом хороша.Якщо ви збираєтеся довести їй, що вона погана, вам до­ведеться зіштовхнутися з великими труднощами (увімкнуться захисні механізми, покликані зберігати самоповагу, і дитина вас може просто не почути). Перед тим як перейти до критичних зауважень, висловіть дитині загальне схвалення або спробуйте знайти в її поведінці щось гідне похвали (добре, якщо це буде загальним фоном ваших взаємин. Протягом дня спробуйте знайти кілька приводів сказати дитині добрі слова). Почніть із цього. Потім висловіть своє невдоволення, поба­жання чи вимоги. І завершіть знову-таки на позитиві. Показавши ди­тині, що ви союзники, а не противники, ви маєте більше шансів доне­сти до неї свою критику, минаючи захисні механізми.

• Іще одна можливість досягти одностайності — співпережи­вання. Вам не подобається поведінка вашої дитини, ви обурені й го­тові висловити все, що думаєте з цього приводу (готові стати на шлях критики і конфронтації). Якщо ви зацікавлені в змінах, — не поспі­шайте. Спробуйте зрозуміти, що з цього приводу думає і відчуває вона. Мабуть, якісь почуття дитини будуть вам по-людськи зрозумі­лими, їх не можна ігнорувати. Адже вони є, вони існують, вони важ­ливі для вашої дитини! І їй набагато простіше буде дотримуватися ва­ших вказівок, якщо спочатку вона зустріне з вашого боку розуміння й співпереживання. Налаштувавшись на спільну хвилю, вам набага­то легше буде «вести» дитину за собою й домагатися бажаного.

«Я уявляю, як тобі не хочеться сідати за уроки, по телевізору фільми — один цікавіший за інший!» — набагато ефективніше, ніж «Скільки можна сидіти перед телевізором, за уроки ще, мабуть, не брався!»

• Інтереси дитини можуть стати ще однією спільною точ­кою, відштовхуючись від якої, ви зможете разом рухатися вперед.

Придивіться, чим найбільше захоплюється ваша дитини. Деякі з цих занять можуть здатися вам непотрібними й навіть шкідливими. Однак пам’ятайте, що для дитини вони важливі й цікаві і до них треба поста­витися з повагою. На хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним. Це нагадує спосіб щеплен­ня сортової яблуні до «дички». Сам «культурний саджанець» у зем­лі не виживе. Але він добре прищеплюється до існуючих захоплень. Зв’яжіть пропоноване вами із задоволенням якої-небудь актуальної потреби дитини — і справа зрушить!

• Спільна «зона радості», час, коли дитині разом із вами добре (весело, цікаво, радісно) об’єднає вас дуже міцними зв’язками, які роб­лять дитину сприйнятливою до вашої думки, побажань, вимог.

3. Залучайте дитину до «законотворчості», поділіться з нею «законодавчою владою». Встановлюючи правила й норми, обов’яз­кові для виконання, поцікавтеся думкою дитини.

• «Я хочу з тобою порадитися»— хороший початок для викладу якоїсь назрілої проблеми. Дитина має зрозуміти, що вас турбує, і ста­ти рівноправним учасником у пошуку рішення.

• «Давай домовимось»— цією фразою можна почати розмову про взаємні зобов’язання. Укладення угоди передбачає розмову рівних. У разі порушення своїх обов'язків дитиною, відповідна акція батьків уже не буде сприйнята як помста або покарання. Вона просто свідчи­тиме, що угоду розірвано... Але якщо «сторони» зацікавлені, її, зви­чайно, можна відновити.

• «Вибирай»— цим можна закінчити перелік прийнятних, на ваш погляд, альтернатив поведінки дитини. Остаточне слово начебто залишається за дитиною. Якщо вона вибере сама, вірогідність вико­нання ваших вимог суттєво зросте.

• «Міняюся, не дивлячись!»— переконливий прийом у тих випад­ках, коли дитина претендує на права дорослого («Чому тобі можна, а мені не можна?»). Запропонуйте їй помінятися, тільки поясніть, що разом з вашими правами вона одержить і ваші обов’язки (або відпо­відальність). Швидше за все її особистий вибір зупиниться на тради­ційному «розподілі праці».

4. Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче. Адже в тому, що «Васька слушает, да ест», винен кухар.

• Пам’ятайте, що після «а» доведеться казати «б».Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи вистачить у вас сил і часу, щоб наполягти на своєму.

• Формулюйте свої вимоги стисло.Не кількість аргументів ви­рішує кінець справи, а їхня сила. Багатослівність — ознака слабкості позиції. Черговість наведених аргументів впливає на їхню переконли­вість. Найбільш переконливий наступний порядок: сильний, середній за силою і найсильніший аргумент.

• Не повторюйтесь.Якщо те, що ви хочете сказати, ви вже не­одноразово казали, промовчте або зробіть щось інше.

• Будьте мужніми.Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас у цю мить просто ненавидить. Ці її почуття стосуються не вас і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її, по­чуття любові обов’язково повернуться до неї.

• Не втрачайте самовладання.Цієї миті важливо бути врівнова­женим і спокійним.

5. Починаючи «вибухонебезпечну розмову», переконайтеся, чи немає поблизу «відкритого вогню». Зауваження, претензії, критику, заборони, вимоги можна висловлювати тільки в спокійній атмосфе­рі. Поганий настрій, знесилення, втома, емоційне збудження (у вас чи у вашої дитини) — не кращий час для дисциплінарних впливів. Кра­ще їх відкласти. Швидше за все, вони призведуть до конфлікту.

6. Якщо справа дійшла до покарання...

• Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.

• Не можна карати ігноруванням.Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.

• Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використову­вати каральні заходи.

• Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана ди­тина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або обра­женого дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною. Важли­во, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого). Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона.

Так само, як і вона...

Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини — це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!


У СІМЕЙНОМУ КОЛІ

Десять заповідей батькам

1.Не навчайте того, у чому не обізнані: для правильного вихован­ня дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета — виростити її для життя серед людей.

3. Довіряйте вашій дитині, розтлумачуйте те, що вона робить кра­ще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки: дитина оволодіє вмінням самостійно їх виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Вона мусить впевнюватись у своїх силах поступово, і з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: твер­дість лінії у вихованні досягається не покараннями, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Потурбуйтесь про те, аби ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоря­джень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху самі вчаться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав», за­мініть цю форму вимоги іншою: «Роби тому, що не зробити цього не можна, це принесе користь». Дитина має звикнути діяти не на догоду батьківському розпоря­дженню, а тому, що це доцільно, розумно, потрібно.

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину із сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

Ми виховуємо своїх дітей на прикладі свого життя, системи влас­них цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в квар­тирі, ставленням до праці та дозвілля.

Десять правил Л. Джонсона

Президент США Ліндон Джонсон мав репутацію великого умов­ляльника, оскільки, як ніхто інший у сучасній історії, умів переконува­ти. Він міг майстерно доводити справу до узгодження позицій окремих парламентських фракцій і тим самим прискорювати прийняття законів.

Чому президентові вдавалося так успішно улагоджувати міжособистісні стосунки? Виявляється, саме тому, що він над цим постійно працював. Задовго до того, як стати наступником Кеннеді, Джонсон роз­робив та старанно виконував десять принципів, які забезпечували успішну взаємодію з людьми.

Ознайомимося з ними, а ще краще, запам’ятаємо деякі йо­го поради.

1. Учіться запам’ятовувати імена. Недбалість у цьому питанні мо­же означати недостатній інтерес до справ інших.

2. Намагайтеся не додавати напруженості в середовище людей. Нехай вони відчувають себе у вашій присутності так затишно, ніби вбрані у свій улюблений одяг.

3. Намагайтеся поводити себе так, щоб ніщо не могло порушити вашої душевної рівноваги.

4. Не робіть вигляд, що ви знаєте все наперед.

5. Будьте цікавими для людей, щоб їхня дружба з вами щось їм обіцяла.

6. Не допускайте розв’язності у своїй поведінці.

7. Розвивайте в собі доброзичливість до людей, доки не почнете виявляти свої симпатії цілком щиро.

8. Щиро намагайтеся вирішити всі непорозуміння — як давні, так і ті, котрі щойно виникли. Намагайтеся не висувати претензій до лю­дей.

9. Ніколи не забувайте привітати людину з успіхом чи висловити співчуття в тяжку хвилину.

10. Передайте людям свою духовну силу, і вони віддячать вам щи­рою прихильністю.


ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Шановні батьки! Пам’ятайте, що Ваша сім’я — найперша і най­важливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім’ї, роду, народу, до усього живого, повага до рід­ної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед Ви самі, харак­тер взаємин у Вашій сім’ї. Отож:

• Шануйте одне одного, будьте чуйними, уникайте сварок і образ.

• Показуйте дітям приклад доброзичливого ставлення до інших членів сім’ї, сусідів, співробітників, а також до незнайомих людей, що потребують допомоги. Пам’ятайте:діти копіюють дії дорослих і на­самперед батьків!

• Стежте, щоб Ваші слова не розходилися з Вашими справами. Молодший підліток дуже спостережливий і допитливий, і навіть не­величка фальшива нотка у сімейному оркестрі може спровокувати не­довіру Вашої дитини.

Батькові слід узгоджувати свої дії стосовно дитини з діями її мате­рі, матері — із діями батька. Згадаймо народну мудрість: «Якщо бать­ко каже «так», а мати — «сяк» — росте дитина, як будяк!»

• Будьте моральним зразком для своєї дитини. Ваші син або до­чка — уже підлітки, і їм властиве критичне ставлення до Ваших якос­тей. Тому — не тупцюйте на місці, «зростайте» разом із Вашими дітьми, щоб вони відчували гордість за батьків, бажання бути схожими на Вас.

Успіх виховання залежить від мудрого поєднання любові до дити­ни з вимогливістю до неї.

• Шануйте дитину, її гідність і почуття. Вмійте поставити себе на її місце, цікавтеся її успіхами і невдачами. Пам’ятайте: тільки повагою до юної особистості можемо навчити її шанувати інших.

• Вправляйтесь із своїми дітьми в гуманних учинках. Організо­вуйте їхнє життя так, щоб вони на ділі могли піклуватися про тих, хто цього потребує (молодший брат або сестра, старенькі бабуся або дідусь, хворі в сім’ї) і допомагати старшим (правильний розподіл до­машніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своїм друзям, щоб завжди були чемними.

• Пам’ятайте, що, виховуючи дітей, Ви виконуєте не тільки бать­ківський, але і громадянський обов’язок!


Кiлькiсть переглядiв: 114

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.